Menu

ТВОРИ НАШИХ МИТЦІВ для КАРПАТСЬКОЇ “ТУСТАНІ”

Радо запрошуємо на День БОРИСЛАВА 8-10 вересня й просто на запис у студії Асоціації КОВЧЕГ редакції “Борці Слави”: chapelZapysMAV17

записуйтеся діточими гуртами СЮДИ і телефоном домовимося на зручний для нас із вами час!

ТУ СТАНЬ-2017: Літературна сцена ЕТНОФЕСТИВАЛЮ 

Сегоріч на Літературній сцені Тустані було дещо неочікувано прекрасне – ми складали поему. Великим гуртом. Уявляєте?! А потім виголосили її на головній сцені фесту))) (що і зображено на фото) Публікуємо уривок, що його склала Ірина Бобик, а повний текст поеми має з’явитись на сторінці Тустані.

Переспів легенди про ТуСтань
(поема)
.
На перетині шляхів
Поміж високими горами
Була фортеця з тих часів,
Коли купці їшли стежками.chapStudThymoty16

Платили мито за товар,
Коли кордон перетинали.
За гроші ті, вої з залоги
Їх на шляху оберігали.

Купці возили сіль, мед, віск,
Возили хутро і тканини.
Місцеві землі мали зиск
І князь, що з них збирав данину.Exif_JPEG_420

Був князь той мудрий, могутній,

Із довгої низки славних князів,

Крізь долі підступної лихі закрутні
Народ свій він впевнено вів.
Та впало раз лихо на Тустань:
Облягли ворогів тисячі:tuStan17
Обладунки міцні, коні тлусті,
Гострі стріли і нові мечі.
Бачить князь: впало лихо!
Не встоїть залога, о ні.
Змовив молитву він тихо,
І став перед всіх на стіні.
“Не падаймо, браття, ми духом!
Надія на нас в цих людей.
Кинемо погляд ми кругом –
Стоїм серед своїх земель.
Здавати цю кріпость не смієм,
Казав хоч колись Ігор-князь:
Мертві сраму не імуть“,
Та падалі вартий витязь
Що дім на поталу віддасть!
Байдуже, виживем чи не виживем,
Чи перемога можлива є –
Ми виборем, видерем, вигризем
Ми тут стоїмо. За своє!

Почуто молитву ту князеву,
Не знати, і Богом Яким.tuStan17 lit IraBo
Кому-бо молився – не сказано
Старим богам а чи новим святим.
Чудовисько дивної моці,
Жахна вогнедиха змія
Три голови, зуби гострі,
Воїв змітає помах крила –
Почвара прийшла казна-звідки,
Почвара як той Божий дар –
Супостати згоріли, мов сміття,
Де стояли – пустка й пожар.
Видихнув князь хвалу Богу,
Ось і завершено бій.
Мечі опустила залога:
Скінчився війни буревій.
І були купці у безпеці,
І люд посполитий в краях,
Поки стояла на скелях фортеця
І майорів гордо стяг.

chapel15Choir
Плили роки́ за водою,
Змінились торгові шляхи́,
Скелі, де була фортеця,
Вкрили брунатні мохи.

На перетині шляхів,
Поміж високими горами
Сліди фортеці, з тих часів,
Спостерігають за птахами.BorCERC scout KM 2008

Які летять, куди – не знають.
Несуть на крилах щастя й спів.
В мотивах спогади лунають,
Що віють правдою з віків.

До неба мовить ця руїна.
Петрогліфи на скелях зберегли,
Прадавніх пращурів святиню, –
Ямельниці і Урича сини.

Сюди приходять люди нові
Пройнятись духом давнини,
Щоби почути голос крові, –
Шукають єдності вони!https://www.facebook.com/pg/Carpathian-Art-Schooling-135438213187169/photos/

Час геройства і звитяг,
Лицарів відважних,
Майорить свободи стяг,
Честь – найбільше важить!

Тут загострюють меча,
Дух гартують в битвах,
Щоб в коханої очах
Завжди було світло.carpAnBorUrych

Побуваймо нині й ми
У Середньовіччі,
Розженімо сум війни,
Хай засяють вічі!

Федишин Вікторія:

Заховай мене від дощу і від поглядів злих і бездушних.

І тоді тебе в серце впущу, і ніколи вже не відпУщу.

Поки дощ на дворі не вщух, я буду в твоєму полоні,

бо життя без любові – ніщо, а моє серце без тебе холоне.

Ксенія Кисиличин:

Місяць кинув погляд на мій дім. Я сидів від ранку й думав в нім,tuStan17 lit OKs

чи зігріє сонце душу, чи лиш тіло… Сонце сіло…

Я сидів і далі і співав про любов. Повнився мій дух запахом дібров.

Повнилося серце радістю й печаллю. Сонце сіло, але сонце встало.

Я знайшов свій миру ключ між крові й стріл.

Я зайшов у свій дім і в ньому сів.

Місяць мій приятель в нічній тиші.

І душа моя співала, як вві сні поки я до Бога йшов собі,

а в сухому сіні грялись миші.

Ірина Бобик:

Як розсиплеться в порох гонорова твоя скульптура,tuStan17 lit BobykIra

коли замок твій стане горою лайна,

і звелять королі твоє ймення затерти,

дружину-красуню ухопить чума –

залишиться в тебе, лицарю Йове,

твій гострий і вірний твій меч,

і коли, як плазун, не схилиш ти голову –

ще матимеш радість, свободу і честь.

Ярина Бурбан:

Тиха Ніч наступає на лапи левам –  lionsStoneLviv2

І вони віддають їй вечірню варту:

Розбрідаються містом левом-полевом

і під брами сталеві ідуть ночувати.

Уночі оживають камінні люди, мужні вої знімають залізні лати

і вдихають повітря на повні груди, щоб далеке минуле собі пригадати.

У провулок минуле собі пригадати. У провулках ще чутко слова вагантів,

Тихі зойки і сльози Зосі й Івашка… Тільки Каріатиди – жінки Атлантів –lionLvivStone

Терпеливо мовчать, ніби їм не важко. І амури націлюють влучні луки,

і блукають десь тут кармеліти босі, і Атлант опускає кремезні руки –

Ніби час зупиняє на півдорозі… Але ось леви знову спішать вартувати,

од вагантів не стало ні слуху, ні духу, знову лицарі облачаються в лати,

й ангели застигають – без звуку, без руху.

І зникають із неба зірки-діаманти, замовкають зойки, пісні і розмови,lionStoneLviv

підіймають руки до неба Атланти, бо пора прокидатися сонному Львову.

ДІН! – долинає до мурів і стін…

ДОН! – відбивається від вікон…

ДЗІНЬ! – промайнула крилата тінь…

ДЗЕНЬ! – наступає День…

Вероніка Достойна:

друге наближення – точніше не вистежиш,tuStan IrBobyD

чесніше не вискажеш. Тепло у долонях

і голос спросоння хрипкий. І стосовно емоцій неповних,

непевних розмов і доповнень

до статусу другого псевдознайомства

я згадую літо в центральних районах,

квартирах великих, людьми переповнених,

а потім ці діри у спогадах за день у загадці моїй проростуть…

Кухта Богдан: ПОДОРОЖНІtuStan17 lit Bohdan

Ми – подорожні, котрі шукають дорогу.

Йдем навпростець, часом зовсім застрягли в багні,

тягнем вантаж. Хтось говорить, що то шлях на Голгофу,

знаєш… багато богів – вибирати тобі…

Хто твої друзі? Кіт чи собака? Може птахи: ворон, чи сокіл… А може змія?

Ми – подорожні, що збивають коліна до крові,

віривши в силу малого листка. Палець угору кличе в дорогу.

Байдуже вітер і те, куди занесе течія.

Нам би з тобою під стяги Дажбога разом пройти, проплисти все життя!

Уляна Кіт:

 В цьому світі я – билина.tuStan UlyanKit

Я – ніщо, не те, що дехто.

Мене топчуть міліарди ніг.

Та настане радісна година, коли всі зрозуміють, що ми рівні.

Я – ніхто, вони – не кращі! Вони не заслуговують й того, щоб землю топтати.

Бо я тут не сама: тут геніїв багато. Їх топчуть також як мене. 

Я не геній, я не геніальна, та вони підвищили мене тоді, 

коли зрівняли з геніями, яких самі топтали.

А себе понизили тим самим. Бо вони ж не знають, що ми – рівні!

Т. АндрусевичНЕ СОН – розмова з карпатським хлопчиком Юрком Котермаком:

Вам завше раді ту, де мрій серпанок 

оповива спів дячної сльози:DroOnufrij625

лем ті, ко летом чуйных підгорянок

запотічкуют ходикы сюди

РОДинами і спрагло, і пророчо

на прадідів карпацкії хребти:

би дяка щира проросла пророчо

Любов’ю сиріт причастім і ми! cerc13strit-crop-u6565

Бойє! Сесьому великому Сироті (чи б пак напівСироті) знову не снилося а явно дивилося ув вічі сонечко над Ямельницьов і над Уричем! Воно знає як важко ся дивити у небо, коли його заволоче хмаровиськом, а ще важче, коли то не піднебесна вода, а поганюще ластовиння кострищ окупації надвисають над РІДною Отцюзниною!.. Іще не плакали брати-лемки на карпацких тропах Тилицею чи Дуклею, як над Другими Губичами (потім назвуть Дрогобич) нависла біда… 1340 року Божого вкотре люд мирний у карпатських селах молиться о порозумінні межи князями. Як колись 981 року походи Володимира Київського понищили силу-силенну бойків і лемків, білих хорватів на Галичині, вписуючи се у історію, яко “Злуку Галичини й Києва”, так і нині, занепад Київського престолу по татарських набігах накликав казимирових “ласунів” на русиньскі Карпати. Колись такі біди падали на Словацькі Татри і Моравські ліси у часи святих рівноапостольних Мефодія й Кирила (864-875):https://www.facebook.com/pg/Carpathian-Art-Schooling-135438213187169/photos/

Як над Слов’янською землею сунула дика чорна тьма,

святі Кирило і Мефодій воздвигли древні письмена.

Злющі латинські бузувіри за рідну мову християн

кидали в тюрми та гнобили сербо-моравських братів-слов’ян.

Оскольда Київского старший по духу брат – князь Ростислав –

благословенням патріаршим діло просвітництва зачав.

Глаголичною Літургійов мову прадавню спільную

оборонив монах Кирило, нам зберігаючи віру святу.monachlitopys

Як нам брати Кирило й Мефодій мощі Климента знайшли у Криму – 

так і донині несуть відтоді Савва, Горазд, Лаврентій, Наум,

ще й Ангеларій, Климент із Охриди труд сей апостольский і святий

передают нам з діда-прадіда – як се вістив Первозванний Андрій.

Знайме отці, цімборе і сестри! Й ныні вовік Христу предстоять

святі Кирило і Мефодій в рідних обителях наших Карпат!

Дроговиж ледь устигав по чужинських навалах відновити печерні гради Стільського, як над Дрогобичем уже вурдилося збіговисько купців і європейських латифундистів: замріяли прихопити собі  Соляні жупи Дрогобича і вже би пустили з торбами русинів-солеварів, та узялися за мечі роди Сасів і Доброславичів – тих самих білохорватів, бойків і лемків, чиїми силами постали і Ужгород, і Самбір, і Дрогобич. Ченці обителі “Борислав” молитовно підтримали князів Доброславичів – “ненич ридати нам за слабіючу Тустань – але зберім сили у щит та відродим купно Братство в Дрогобичі, Самборі, УжГороді, бо королівські війська вже зазіхають на корону нащадків Лева Даниловича міжнародними змовами”…

– Не брав наш князь теї корони, – повідала Памфіла маленькому братикові Данилкові. – Але підступом закинули вони коштовну пастку на русинів. Тому й забрали з Високого Замку у Левгороді казимирові солдати і мантію, і корону Данила Галицького.

– Але ж кедь воно не було нашим, то не тре за ним банувати, сеструню, – звів очка Данилко запитально.

– Так, і тому сумувало у наших отців і прадідусів серце не за златом чи смарагдами, а за тими церковцями в Уж-граді, в Дрогобичі, Самборі, які латинники повідберали й поробили собі за костели. Одна із таких старовинних древляних церков була на пагорбі Старого Дрогобича – тепер там Маріїнська площа і хрест уквітчаний. Сюди ходили на молитву наші прадіди-солевари, аж доки ся не довело їм з обидвох Соляних жуп зібрати та замісць одної одібраної Богородичної церковці рік за роком складати храми Святого Юра і Чесного Хреста 1500 – 1555 рр. І все у Господа на порятунок стаєся: саме у розпалі окупації 1450 року народжується в нашім славнім Дрогобичі Юрко Михайлович Котермак. Саме єго прізвище звучить як запитальне речення по-білохорватському: “Ко тер мак?” Нынька тілько так і розмовлявуть наші закарпатці: “Ко туй ся меригує, цімборе?”(Хто тут переживає, братове?) І тілько діди наші та прадіди у п’ятім коліні можут цілком твердо за Юрком процитувати:divochkaMountsSnow

Назбиравім трави попуд снігом – пак туй квітне: цілуй та моли…

Пуйдем дівочко, дружинко рідна, грянем долу сяк покотом мы. 

В межеділи потук муцно стогне, штось лопоче каміням, біжыть –

Смаком труськи тягне полонинов – тов зимльов, што нам прадід лишив… 

Мало хто у далеких 2000-х літах, як Мирослав Дочинець, Йван Бузаш чи Юрій Томан зможут зазвідати древні глибини прадідного слова. Авадь нащадки духовні тих сестер Памфіли, Февроні та братчика Данилка (з роду Туптало) зможуть порятувати древне слово – точнісінько, як свого часу Юрко Котермак рятував з європейських інститутів церковні Октоїхи, Часословці та Тріоді майбутних парафій Святого Юра і Чесного Хреста. Се чи не майдорожчий дар Дрогобичу від його професора Юрка Котермака. Марно намагатимуться розшифрувати щось у передмовах до його звіздарських книг, бо це ж просто поезія:

Обшири неба для наших очей незбагненно великі;sheshulsundawn

Розумом легко, проте, можемо їх досягнуть.

Наслідки ми за причинами і навпаки визначаєм:

Так відкривається шлях, що до ефіру веде.

Все у підмісячнім світі живе за законами неба;

Нами керують також (хто заперечить) зірки.Юрко Котермак син Михаїла

Правлять без примусу, а як настрашать коли випадково,

Розум підкаже, проте, як ту біду відвернуть…

Буь же прихильним до книги цієї: вона допоможе пізнати

Те, що невдовзі гряде, — знать яке вже пора… 

Чи снилося, чи не снилося малому Юркові те громаддя цікавинок, до якого готував єго Творець 1450 року, але певно ж не раз упродовж цілого дитинства дивовижна провіденція відвідувала і його батька Михаїла, і братів-сестер, і тих друзів, яких на шляху посилає йому Бог. І те, що наші русинськік дослідники й Іван Вишенський у їхнім числі називатимуть “видіннями у тонкому сні”, Юрко величатиме Радісними Відвідинами Духа Святого. Афонські старці заберуть собі Івана Вишенського яко молитвеника за Галичину, за Судову Вишню, за ввесь Український край і Київську Русь, а от Юрка Котермака піддержуватимуть своєю цілющою молитвою яко сугубо вченого мужа на добру надію православному людові Полонії, який навіть Краків і всі Підкарпатські воєводства століттями йменуватиме Галичиною. Ще до своїх знаменитих студій у Ягелоні та Болоні, Юрко ніженьками сходив тропи через Губичі на Болехів, а там поза Калуш і на древній Галич.chapelZapysMarLv17

Буковицьов Борислава та й на Урич я рушав, де святиня Скелі в небо дише

Тустані фортеця славна з діточками нас чека – прадіди за це радіють звише.

Де Ямельниця і Орів кряжами на водоспад аж до Сколівських бескидів кличе –

Наша там Любові пісня під Парашку до села хутірцями призове колись ще…

Ми обитель Божа просвітила: же нас любит архангелув сила,

же в Карпатах Бориславским світом чудом воскресавуть младі літа…

о, нафтусю, ти цілющий трунку – любиме тя яко Богом дану струнку,

омиваш нам долю потічками – щастя здраве, присно буди з нами!spaSource7

Бориславе, Отцюзнино єдна! Любиме тя не п’ятсот і не тма:

Ти нам дав нафтусі ся напити – гей же не мож нияк без тя жити!

Бо Любов – сеся од Бога дана! Всі Карпати – най РОДинов станем!

Хоц би не знав – сокоти любити, хоц би не мав – прото маш завіти.

Із Городища колобками скотимося у росі – А з Цюхова між джерельцями – стрінемось на Мразниці…

Дрогобич з Губич Бориславських на Побуці постав, а з Модричів на Тустань захист – де Гукова Гора…

Раточині подякуймо за ягідний врожай: най всім карпатцям многа літа і щедро дивен край!

Є десь на Азові острів Маріам – там живе пустельник-бориславець на вустах із твоїм ім’ям!

Не ростуть на острові сосни і секвойя – та Христом уж дише піщана ця земля…borBukovycia

Має той пустельник церков із каміння, ложе радісне, віщі Божі сни – 

Крилами душі пророста коріння в Тройці Пресвятій: вір, надійсь люби!

Кождого з нас жде смерть і Воскресіння, кожен цим ступа по РІДній землі:

Тож тримаймось поглядом за своє Спасіння – най із нього розцвітуть всі наші пісні!

Селами вивчаючи живу історію рідних Карпат, Юрій запам’ятовував усе про цілющі трави, заготівлю, виготовлення ліків на новім і старім місяцю, звіряючи дорогу за сузір’ями. Снаги великої додало йому серце Галичини і коли батько спорядив сина надалекі береги Вісли, то й там при лемківських церквах Юрко дізнався о Христовім покликові польському народові. Чи ж не так само страждали селяни Полонії од княжих усобиць і ненажерливости? Чи ж не так само боліло сивим газдам за родючі нивки і карпатські сади під набігами королівських васалів? Дізнався Юрко, що на зорі зародження Полонії в нащадках Леха, Чеха й Руса воздвиг Творець апостолів і учнів святих Кирила й Мефодія – Ослава й Візнога. Трудами сих мужів древня Польща через Глаголичне письмо осягала ази віри Христової. Була се праслов’янська традиція – називати дитя за йменням ріки того села, де ся вродив. От Ослав і названий за мальовничою рікою Ослава, як і наш мученик-князь Оскольд – за рікою Оскол. Як зазирнути у 864 рік Божий Юркові Котермаку, кедь стілько спалених книг і знищених рукописів відділяє той час од його рідного ХІІІ століття? А відповідь йому підказали ченці Борислава і магістри Ягелону – через молитву та зорі!

Люд Христовий розкаже Юркові про мучеників Христа ради і водителів народу нашого за псальмами народними:

Хто се Києва совість, злякавши Царград, із дружиною прийняв знамення Христа?%d1%81%d0%b2%d0%be%d1%81%d0%ba%d0%be%d0%bb%d0%b4

Наче й княжого роду, та палацу нема – слід у пам’яті нашій Оскольд воскреша!

“Як до брата я вийшов на пороги Дніпра і убитий беззбройний од норманів меча”…

Воскресінням повстане пам’ять про вас – перших мучеників ради Бога й Христа!

Мов Стефан, князь Оскольд у нащадках возста – як прорік се колись первозванний Андрій:

од Бориса і Гліба гримітиме спів – просить милості Божої для русинів.

За Батьківщину я Христу молюсь – благословенна Богом КИЇВСЬКАЯ РУСЬ

То вже згодом десь у Словацькій Братиславі або й у Болонському університеті доктор Георгіос з русинского Лева дослідить письмена  грецьких “Діянь апостолів Андрія і Матфія в країні антропофагів” , “Діяння апостолів Андрія і Петра в країні варварів” належать кін. І-го – поч. ІІ-го вв.; сирійської “Історія мучеників-апостолів Матфея і Андрія” від ІІІ ст., а інші апокрифи із сторіч таких отців Церкви як Св. Іполіта Портуенського (бл. 222 р.), Оригена (200 – 258 рр.), Євсевія, Руфіна та Євхерія Ліонського (+449р.),  у вигляді списків, чи каталогів, укладених Іполітом Римським (ІІІ ст.), Св. Дорофеєм Тирським (307 – 322 рр.), Софронієм (+ 390 р.), другом бл. Ієроніма (+475), Єпифанієм Кипрським (+403), Ісидором Іспалійським (570 – 636 рр.), зведення свідчень у виконанні Давида Пафлагонського (кін. ІХ – поч. Х стт.).

Дізнається напівсирота Юрій Михайлович усі таємниці про нашу земну й Небесну дорогу наРОДів у приРОДі і почне залишати нам дбайливих молитов прогностику й повчання, і не літері сухі, а дух розуміння слід почерпати нам у письменах Юрія… Бо переміг антипкову спокусу схоластичної гордині русин ДРОГОБИЧ ЮРІЙ і християнським хосенним прикладом дав нам завіт як захистити рідний люд од глобалізації різних модерних “ізмів”, а перед духовним зором твердо тримати закон Правди Божої над усе.

Що би нам нині сказав Юрій Котермак прогностично відаючи про наші випробування у 2017-2018 роках од Христового воплочення? Може щось отаке:

Запам’ятайме! Ліс – Карпацький храм!selomorningmist

Прийшли сюди – то приклоніть коліна…

Подякуйте деревам і квіткам

за їх красу одвічну і нетлінну.

Вас привітають мешканці малі:

вони беззахисні, ще здатні довіряти…

Най не бракує місця на землі

метелику, пташині і звіряті.img_20151030_145350

І не рубайте храму! Не паліть!

Най же смерек співають верховіття!

Най на добро вас Бог благословить

у Царстві гір – серед джерел і квітів!

І ми то здраво та вдячно осмисливши, прокинемося од сну (бо ж це вже давно не сон) відповімо соборно нашому прадідикови й уже не сироті Юрію Михайловичу Дрогобичу-Котермаку:

Діти у Карпатах моляться вільно Богу Ісусу Христу:https://vk.com/kanon

“Боже Великий, за Русь-Україну прийми молитву оцю.

Боже Великий, даруй милість з неба, наш Єдиний Проводир –

всім християном Руси-України, благословення і мир”.

Діти у Карпатах дякуют радо Нашому Богу-Отцю:

“Народам світу дав Єси відраду – вічную Церков Святу“!

На будь-якій парафії ся урочиста псальма дозволить відчути тобі й мені, що сон давно випарувався, і як це радісно, що Юрко Дрогобич, Данилко Туптало, Петро Могила й Олекса Довбуш коло нашого Урича тут і зараз своїми добрими стараннями і молитвами, нашими соборними проханнями і подяками:

О, глибино Карпатська, освяти / душ людських потоки молитовно / – туй бо ся очистят невимовно  /  в’язні мегаполісів! Гряди,  /  о, РОДинна пісенько, у тиші  / жайвіркових наших полонин:  /  там бо, де Дух Божий діє звише,  /  медом напува навіть полин!  /  Ко іще не катулявся в росах  /  у цілющій світанковій млі,  /  – ось чекавуть РІДні тя покоси:  /  привози дітей до прадідів!  /  Де могилки РОДичів, у селах  /  чисте нас гартує джерело:  / ту сімейне чудо тя привело  /  здраво воздвигати на добро  /  все віками вимріяне дивно  /  і пророчо виплекане зді  /  – бо в нащадках розквіта РОДИНА –  /  Батьківщини промінь у ХРИСТІ!

Тарасій АндРусиневич з “Борці Слави” Борислава

 

One Response

  1. […] ділом добрим до Тустані й Борислава 24-28 липня, – 4-6 серпня,  у Сколівських Бескидах 7-13 серпня, а одразу за тим 14 […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *