Menu

Од найдавнішого часу пралісів краю нашого

Удкі мы, цімборе? Хто суть наші прадідикы? У чім місія бойків, лемків, гуцулів, яко єдиного РОДу со многими гілками? На тоте все можеме подибати відповідей, заки ще час СЕРЦЕМ і ДУХОМ молитви! Історія одкриєся нам із прадідних записок, якими ся живили наші світочі – Боян, Доброслав, Корятовичі, Зизанії, Котермак, Вишенський, Калнишевський, Величковський, Залізо, Могила, Винницький, Франко, Ковалів, Стефаник, Кундря, … monachlitopys
        “Найдавніші сліди заселення людьми карпатського реґіону належать до палеоліту. Відомо понад 60 пам’яток давнього кам’яного віку в Закарпатській області. Найвизначніша з них — багатошарова стоянка біля с. Королеве на давній терасі р. Тиси. Найстарші її шари належать до ранньопалеолітичної доби (ашель), молодші — до середньо- та пізньопа-леолітичних епох. Визначено, що перше заселення тут відбулося понад мільйон років тому. Багато знахідок, які належать до періоду середнього палеоліту (мустьє) виявлено в північно-східних передгірських районах . Крім інших, це відомі стоянки Молодове і Кормань, які розкопані на берегах Дністра в Чернівецькій області. Верхній палеоліт є найбагатший на знахідки стоянок давніх людей на територіях, близько прилеглих до гір…” http://carpathians.eu/karpatskii-narod/istorija-ta-minule/istorija-zaselennja-ukrajinskikh-karpat.html

carpslovenskrochtatr  Причому, заселення Карпат протослов’янськими народами (фракійці, білі хорвати, серби та русини) тісно пов’язане із виникненням топоніміки Руси Карпатської, свідчення живі якої нині подибуєм у наших селах, містечках та урочищах: Руське Поле (Закарпаття), Руський Керестур (Сербія), Ресне Руське (Львів), Рава Руська (Червоноградщина). Великої зміни зазнали РОДові зносини сербів, білих хорватів, русинів (бойків, лемків і гуцулів), словаків, чехів, ляхів і угорців. Зате етноніми з кождим роком розкриваються щораз повніше – видаючи загадки століть… Почнім із нашого БориСлава, де молитвою “боролися славно” – саме з Бойківщини:

Бойки заселяли в основному гірські райони середніх Лісових Карпат (Львівську, Івано-Франківську та Закарпатську область).

Бойківщина – суміжний з Гуцульщиною на заході етнографічний район, що займає центральну частину Українських Карпат. Гуцульсько-бойківське пограниччя проходить приблизно по межиріччі Лімниці і Бистриці-Солотвинської на північних схилах Карпат і Тересви у Закарпатті, на заході межуєз Лемківщиною у верхів’ях Сяну та Ужа. Північна межа проходить карпатським передгір’ям, а південною можна вважати Полонинський хребет у Закарпатті. Окреслена територія охоплює південно-західну частину Рожнятівського і Долинського районів Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, південну смугу Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і більшу частину Старосамбірського районів Львівської області, північну частину Великоберезівського, Воловецький і Міжгірський райони Закарпатської області. У верхів’ї Стривігору частина етнографічної Бойківщини належить тепер до території Польщі.

Архівне фото. Надав: Крамарець Володимир Олександрович
Назва бойки — зафіксована у джерелах XVII—XVIII ст. її походження має різне пояснення. Найдостовірніша гіпотеза українського вченого І. Верхратського, який виводив її від уживаного в бойківських говірках діалектного слова бойЄ (боййЄ, бойєчко) у значенні вигуку ага, їй-Богу, прислівника “справді”. Сучасний дослідник М. Худаш вважає, що назва походить від антропоніма Бойко. Бойківські села знаходяться у долинах рік і мають здебільшого скупчений характер. Тільки в більш висотній зоні вони частково розпорошені. Чимало поселень цього району — давнього походження, згадується в Галицько-Волинському літописі та в інших середньовічних джерелах. І. Франко небезпідставно обрав тереном своєї історичної повісті з XIII ст. «Захар Беркут» с. Тухлю і Тухольщину на Сколівщині.
Вони займалися скотарством, лісовим та сільським господарством. Для зберігання сіна та соломи окрім островок (острОвка – маленька копичка довкіл сухої ялинки) бойки розробили оборіг – конструкцію із вертикальних кількаметрових стовпців та рухомого даху із кори, соломи чи драниць (спеціальних дощечок для покриття дахів). Ці конструкції у різних варіантах були поширені аж до Богемії (теперішньої Чехії) і ще дотепер часто зустрічаються у ландшафтах західної України.  
         Високогірні наші села – велика наснага для затуманених віртуальними забавками та затлумленими комп’ютерними пастками школярів і студентів. Кожда родина ныні глядає – як би то причастити здорового способу житя дітей і онуків, а майбутнє їхнє оздоровити кріпостію навичок господарювання на прадідівских обійстях.     highselo

One Response

  1. […] село Крапина – РОДовий кущ братів Чеха, Леха й Руса»). Гості з Словаччини пропонують творчі вірші та пісні […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *