Назва бойки — зафіксована у джерелах XVII—XVIII ст. її походження має різне пояснення. Найдостовірніша гіпотеза українського вченого І. Верхратського, який виводив її від уживаного в бойківських говірках діалектного слова бойЄ (боййЄ, бойєчко) у значенні вигуку ага, їй-Богу, прислівника “справді”. Сучасний дослідник М. Худаш вважає, що назва походить від антропоніма Бойко. Бойківські села знаходяться у долинах рік і мають здебільшого скупчений характер. Тільки в більш висотній зоні вони частково розпорошені. Чимало поселень цього району — давнього походження, згадується в Галицько-Волинському літописі та в інших середньовічних джерелах. І. Франко небезпідставно обрав тереном своєї історичної повісті з XIII ст. «Захар Беркут» с. Тухлю і Тухольщину на Сколівщині.

Вони займалися скотарством, лісовим та сільським господарством. Для зберігання сіна та соломи окрім островок (острОвка – маленька копичка довкіл сухої ялинки) бойки розробили оборіг – конструкцію із вертикальних кількаметрових стовпців та рухомого даху із кори, соломи чи драниць (спеціальних дощечок для покриття дахів). Ці конструкції у різних варіантах були поширені аж до Богемії (теперішньої Чехії) і ще дотепер часто зустрічаються у ландшафтах західної України.  

         Високогірні наші села – велика наснага для затуманених віртуальними забавками та затлумленими комп’ютерними пастками школярів і студентів. Кожда родина ныні глядає – як би то причастити здорового способу житя дітей і онуків, а майбутнє їхнє оздоровити кріпостію навичок господарювання на прадідівских обійстях.     

            Жахоття й небезпеки почав переживати наш Борислав у час перших окупацій Польщею, Австро-Угорською імперією (коли Польщі та Словаччини взагалі не стало на карті) і в атеїстичні часи гонінь. Деревляні храми християн-бойків (як Маріїнська церква Дрогобича коло соляних жуп) відбирали на користь римо-католицьких громад жовнірів, купців і промисловців, а автохтонних газдів-русинів чавили беззаконням, золотом та пожежами. До радянського часу з мальовничого православного села глобалісти перетворили сей край в третій (!!!) за величиною (60 кв. км.) промисловий онклав Польської імперії після Варшави і Лодзя з населенням 42 000 осіб ! Сумно, що одні наживалися на бориславській нафті, пропиваючи своє здоров’я у шинках Дрогобича, Відня, а інші культуротворчі вчителі, поети та письменники часто мали доживати останні роки у притулках Р. Домса… Про це писав наш Стефан Ковалів, Іван Франко та інші мислителі нашого краю. Ось чому ще в СРСР Дрогобич був окремою областю, а коли атеїсти висмоктали ресурси вщент (понад 100 тон нафти з кождої свердловини – 177 тис.тон на рік 1945), то науковці констатували: “Отже можна зробити висновок, що Бориславський нафтопромисел являє собою типовий випадок родовища, яке утворилось в зоні вертикальної деструкції земної кори. Йому притаманні наступні характерні для таких родовищ риси: багатоярусність покладів, переважно тріщинуватий тип колекторів, потужний газовий фактор (згадаймо яка газова шапка була розкрита першими свердловинами на початку 20 століття!) “