Menu

ПОКЛИК ВНУТРІШНЬОГО ЦАРСТВА

 

    Вкотре у рамках Днів Науки в Києво-Могилянській Академії відбувся круглий стіл „Україна у всесвіті митрополита Каліста (Уера)”. Завдяки видавництву “Дух і Літера” готуються до друку нові книги цього відвертого дослідника Православ’я. Науковці та студенти різних навчальних закладів щороку почерпають неабиякий матеріал українсько-європейської традиції справді християнського торування шляхів до соборної відповіді викликам глобалізованого сьогодення.

 

Greek Orthodox Metropolitan Kallistos of Diokleia, a noted author and lecturer on Orthodoxy, is engaged in Catholic-Orthodox dialogue. Raised Anglican, he embraced the Orthodox faith in his early 20s, and has been involved in ecumenical relations for more than a decade. (CNS photo/Nancy Wiechec) (Feb. 17, 2010) See KALLISTOS Feb. 17, 2010.

Greek Orthodox Christian Metropolitan Kallistos of Dioklea

Єпископ Церкви Православної Калліст народився у Великобританії 1934 року, викладає в університеті Оксфорда та очолює там православну парафію Константинопольського патріархату. Ветеран Всесвітнього молодіжного православного руху СИНДЕСМОС www.syndesmos.org , митрополит Калліст як митець і водночас послідовний науковець в рамках різноманітних лекційних курсів у десятках країн всебічно розкриває полікультурні глибини спадщини святителів і сповідників різних народів та різних епох: Ігнатія-Богоносця і Петра (Могили), Григорія (Палами) та Амфілохія Патмоського. Книги „Внутрішнє Царство” та „Православний шлях” відкривають шеститомне зібрання праць Владики, які розкривають перед сучасним читачем усе розмаїття життя Церкви: святі, мученики, юродиві – живий ланцюг, який не замикається, а поєднує час і вічність, життя сьогоднішнє із „життям грядущого віку”. Серед співрозмовників автора – святителі Григорій Ніський, Кирило Єрусалимський, преподобні Серафим Саровський та Силуан Афонський, Клайв Льюїс та Томас Еліот, прп. Ісаак Сирійський та Федір Достоєвський.

– Преосвященніший Владико, вже втретє Ви у Києві завдяки щорічній конференції “Шляхи просвіти і свідки Правди. Особистість. Сім’я. Суспільство”. В рамках круглих столів, які відбулися у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі, Національного університету„Києво-Могилянська Академія”, Інституті Філософії АН України ім. Г. Сковороди ваші книги “Шлях Православ’я” та “Внутрішнє Царство” вперше вийшли друком українською та російською мовами у видавництві “могилянки” “Дух і Літера”. Як Ви не раз зазначали, це передусім – спілкування. Поділіться, будь-ласка, з аудиторією нашого медіа-порталу “Борці слави” вашим баченням контекстом цього спілкування.

– Дозвольте розпочати з того, як я розумію слова “Внутрішнє Царство”. Ми маємо наголосити на обох словах – і “внутрішнє”, і “Царство”. Ми, людські істоти маємо всередині себе світ, цілий світ, повен дива та глибини, які ми покликані відкривати. Ми створені на образ і подобу Божу. Таким чином, увіходячи в себе, у цей великий світ, який аскети-подвижники називали серцем, ми зустрічаємося там обличям до обличя з Богом. “Царство Небесне є всередині вас”, – навчає нас Христос. Безумовно, ми не можемо зробити цього ізольовано. Ми можемо тільки тоді відкривати в собі Бога, якщо ми є членами Церкви, якщо ми відкриваємо Творця один в одному, беручи участь у Святому Причасті. Адже Церква по суті є Євхаристичним організмом. Це найперше, що я розумію під поняттям “Внутрішнє Царство”.

А тепер поміркуймо над словом Царство. Христове Царство вже є тут. Але воно водночас і в майбутньому. Ідея Царства за природою есхатологічна. Якщо ми, приміром, “розуміємо Євхаристію як свято Царства” (за прот. Олександром Шмеманом), то це значить, що у Святому Причасті вік грядущий увіходить у вік сучасний. Кожне святкування Божественної літургії – свято восьмого дня, кожна літургія уприсутнює вік грядущого Царства вже і тепер. Отож, Внутрішнє Царство – не тільки місце зустрічі з Богом, яке є всередині кожного з нас, але й також це означає можливість відчути присутність Царства Божого не тільки у майбутньому, але вже сьогодні, будучи утвердженим через хрест і Воскресіння нашого Господа, але буде явлене через Друге пришестя. Отож, Внутрішнє Царство закликає нас увійти до серця, але й також пильно зі спрагою подивитися у майбутнє, у глибини грядущого віку, котрому не має кінця.

– Якою ви бачите позицію православних християн у соціальних, екологічних, культурних заходах, які Церква здійснює в світі часто з інославними або й нецерковними людьми?

Kallistos bishop– Я вірю в те, що Православна Церква – істинна Христова Церква на землі і на небі. У цьому розумінні тільки у Православ’ї є та повнота християнської віри та християнського духовного життя. Але коли ми віримо, що Православ’я це – повнота Правди, то це не означає, що інші християни не мають нічого. Інші християнські спільноти мають важливі елементи Однієї Правди. Нам потрібно уникати чорнобілого контрасту між православним світлом та інославною пітьмою, бо це не так. Поза межами Православної Церкви, я глибоко вірю, є справді присутність великої Божої благодаті, щирості та святості. Так, ми кажемо, що ми, православні, перебуваємо у правдивій Церкві. Але додаймо, що це не через якісь наші справи чи якості, а саме – по божественній благодаті. Святий апостол Павло каже, що ми несемо скарб у сосудах земних”. Ми, православні, з глибинної точки зору, дуже недостойні нести такий скарб, і частіше за все, не використовуємо цей скарб уповні, втрачаючи істинне розуміння духовного спадку. І тут інші християни можуть допомогти нам. Вони можуть мати менше, ніж ми, православні, але часто-густо вони задіюють свої таланти набагато більше, ніж ми. Часто ми повинні навчитися у них, католиків чи протестантів, як бути cправді православними.

– То чи можна, Владико, казати, що у цьому смислі вже не час запитувати у чому ми не згідні з католиком чи протестантом, а за що ти, як православний, любиш та поважаєш того чи іншого католика чи протестанта?

– Саме так, адже від інших християн ми можемо запозичити важливі елементи нашого спільного православного спадку. На Заході, приміром, християни були повніше задіяні у постійному діалозі. Християнський Захід пройшов крізь епохи таких суспільних явищ, як Ренесанс, Просвітництво, індустріальну революцію, модернізм і зараз постмодернізм. Всі ці рухи здебільшого проходили поза межами православного світу і ми, православні були тільки частково під враженнями від різних суспільних катаклізмів. Але сьогодні ми живемо в одному світі. Відмінності між Сходом і Заходом значать все менше і менше. Тому досвід Заходу (особливо просвітництво та постпросвітництво) тепер корисний для Православ’я у теперішній ситуації. Ми давно вже не живемо у православній візантійській імперії, і не в російській імперії, і не в умовах турецького правлячого режиму… Сьогодні ви, в колишньому Радянському Союзі, можете осмислити суть атеїзму, з яким ваші батьки стикнулися у найекстремальнішій формі. І я вбачаю коріння комунізму саме на Заході, оскільки комунізм – суто західна ідеологія Маркса, що була накинута вашим народам… Але тепер я радо засвідчую дивовижне відродження віри та церковного життя в світі і зокрема в Україні і вже не може бути повернення назад до колишньої імперії (навіть православної, що існувала до 1917).

– У яких напрямках це взаємне збагачення буде доцільним?

– За останні 200 років відбулися три основних напрямки діалогу: між релігією та наукою (виклики дарвінізму та креаціонізму у вченні про еволюцію), між ученими з критичним вивченням біблійних текстів, між Традицією і дослідництвом і, нарешті, діалог Християнства із сучасною психологією.

Ми маємо усвідомлювати проблематику (наукову, екзегетичну тощо), котра турбує сьогодні мільйони християн, а не ігнорувати її. Дуже часто західні християни опрацювавши історико-критичними методами усі найновіші відкриття, дійшли дуже радикальних висновків щодо витоків християнства. Ці висновки не є прийнятними для нас, адже ми не можемо сприймати Христа як просто пророка, ми не можемо відмовитися від його Божественної спорідненості з Отцем, ми не можемо ігнорувати його дивовижне Рождество, Розп’яття та Воскресіння, ніби все це вигадки. Ми віруємо у це. Ми ідемо цим шляхом віри, бо він – шлях нашого Спасіння. Але ж ми мусимо розуміти що призвело до цього радикального критицизму християнських витоків. Ми не можемо дозволити собі просто заховати голову в пісок. Ми маємо знайти православні відповіді на всі ці сучасні запитання. А це можливо тільки в діалозі… Нагадаю, що діалог – не однобічна проповідь своїх переконань, а передусім – вміння вислухати співрозмовника. Таким чином, вивчаючи досвід західних християн у діалозі з вченими і дослідниками Святого Писання, ми повинні розуміти процес, але не завжди йти слідом за їхніми висновками.

– Ви маєте на увазі також антропологію – вчення про людину?

– Так, ми повинні знати усе, що було до і після сучасних дослідників таких як Фрейд, Юнг. Більшість висновків щодо таїни Особистості у послідовників цих наукових течій є глибоко проблематичними з православної точки зору. Ми маємо дослідити їхні напрацювання і оцінити їх з позиції багатовікового досвіду Святих Отців. І якщо ми вдало винесемо для західної аудиторії скарби таких джерел, як “Добротолюбіє”, Захід слухатиме нас дуже уважно. Нам слід пам’ятати, що християни на Заході беруть участь у цьому діалозі шість поколінь поспіль, а ми тільки-но увіходимо.

Я вочевидь сьогодні переконуюся у найбільшому скарбові Православ’я – у Правді, яку воно відкриває людям у всьому світі. Прикро, що часто цей скарб все-таки залишається прихованим, незнаним. Отож тільки в діалозі з західними християнами ми можемо краще зрозуміти свою власну ідентичність.

– Владико, на яких суспільних ділянках практичні шляхи співпраці різних християн вже сьогодні принесуть плоди доброго взаєморозуміння?

Kallistos2bishop

Владика КАЛІСТ водночас є дослідником і професором Оксфордського Університету, а також голова Ради директорів Інституту Православних християнських досліджень у Кембриджі, очільник дослідницьких груп «Друзі Православ’я на острові Айона» та «Друзі горы Афон», почесний доктор загальноцерковної аспірантури й докторантури святих Мефодія й Кирила.

– Західні християни мають великий досвід роботи із ЗМІ. Ви в Україні, не могли упродовж століття проводити якісну просвітницьку та культуротворчу роботу церковними силами. Тепер двері відкриті. Пишіть про політичні та культурні питання з точки зору Церкви, залучайте широкий досвід Заходу у церковній освіті, катехизацію для дітей, молодіжні рухи. Використовуйте багатство сучасних форм роботи у суспільстві. Повчіться у тих же общин на Заході – як вони навчають дітей християнства у секулярному та часто ворожому до нас світі? Як вони працюють із підлітками, коли ті стають бунтівниками під впливом вікових чинників? Як на Заході організовується церковна робота у лікарнях та госпіталях? Як вони працюють в університетах? Як організовують служіння у в’язницях?

Я ж хочу запевнити вас, що Захід дуже пильно слухає нас, православних, коли ми навчаємо про Божествену Літургію, про молитву. А от нам потрібно повчитися у західних християн того соціального та культурного свідчення Церкви у секуляризованому світі. Ось де, я вірю, є плоди нашої співпраці. Будьмо лиш вірними справжній православності. Маймо на увазі, що Православ’я за природою своєю – не тріумфалістичне, а смиренне, не агресивне, а – щире та любляче.

– Дуже дякую, Владико, наостанок, скажіть кілька слів про людей, з котрими Господь сподобив Вас працювати над перекладами “Добротолюбія”.

– Дякую. Філіп Шерард помер нещодавно приблизно 1995 року. Іншим православним англійцем був Джеральд Пальма (у святому Хрещенні Георгій). Він помер 1985 року. Філіп був надзвичайно обдарованою людиною. Він дуже цікавився сучасною грецькою поезією, він писав про це. Причому саме завдяки сучасній грецькій поезії, стикнувшись на звільнених від окупації грецьких землях із гармонійним общинним життям, він відкрив для себе Православ’я. Як поет він і далі працював на стикові релігійної традиції нашої Церкви та мистецтвом, літературою. Крім того, Філіп Шерард дуже серйозно переймався проблемами вирішення сучасної екологічної кризи. Він навіть написав кілька пророчих праць щодо забруднення довколишнього середовища. Часом його позиція була занадто негативною в його спробах спиратися на дослідження сучасної науки. Але в головному я цілком згідний із ним: те, що ми називаємо кризою зовнішнього середовища – зовсім не є кризою в середовищі, але – кризою в людському серці. Сучасна екологічна криза не є питанням технологій (споживання, виробництва, переробки сировини тощо), але питанням до кожного з нас: як ми розуміємо людську особистість? Якщо ми винищуємо ліси, отруюємо воду та повітря, то це тільки тому, що ми втратили розуміння того хто ми насправді по відношенню до створеного світу. Наше уявлення про світ є зіпсованим саме через те, що зникло наше усвідомлення себе, як людської істоти. Нам необхідно воскресити розуміння, що ми, людські створіння – священики усього тварного. А найвище наше покликання – вдячно віддати Господу увесь світ, як Його ж дар (“Твоє от твоїх, Тебі приносяще за всіх і за вся”) – поновлювати євхаристичне ставлення до світу.

– А хто із цих ваших колег до приходу у Церкву захоплювався східними релігіями?

– Джеральд Пальма справді спочатку мав контакти із теософським рухом 1930-х років. Він був одним із послідовників російського мислителя П. Д. Успенського. Сам Успенський не був пересічним православним вірним, хоча й, гадаю, він не розривав зв’язків із Православною Церквою. У свому вченні про медитацію, доктор Успенський активно використовував спадок “Добротолюбія”. Після його смерті Д. Пальма дуже розчарувався у ситуації між послідовниками Успенського і вирушив на гору Афон, де з благословення ченців-пуслельників (як старець Никон Карульський) він вирішив стати православним, осівши у Лондоні в общині Закордонної Російської Православної Церкви. Він ніколи не був фанатиком, і, як бачите, мої колеги – Джеральд Пальма та Філіп Шерард – прийшли до Православ’я кожен своїм особливим і неповторним шляхом.

Розмовляв року Божого 2004  Тарасій Андрусевич

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *