Menu

СОН

 БОЛОТУЄМОСЯ, ДОБРОДІЇ urych10lis

Вперше ми зустрілися у досить кумедній ситуації. Неподалік станції Арсенальна сидів він. Замріяний, волохатий у потріпаній сорочині. То циганські, а то гуцульсько-лемківські мелодійки линули з його сопілки.

Столичний люд, який завше поспішав у справах, чи молоді парочки, неквапом пропливаючи повз нього, намацували поглядом капелюха, до якого зазвичай потрібно б кинути копійчину… Та, не знаходячи нічого, натрапляли на картонне табло, що висіло на карку музики: “Болотуюся по виборчому округу “00”. Людоньки!!! Не оберіть мене депутатом!”

У самісінькому розпалі виборчої кампанії такий жарт підіймав перехожим настрій. Усміхались, заінтриговано зиркали та йшли собі далі… А я таки вирішив поцікавитися передвиборчою платформою цього недепутата. І з’ясувалось…

— Ніякої. Ані платформи, ані фундаменту. Лиш болото. Від того й слово: “болотуюся”.

— З такою позицією справді ніяких шансів… Навіщо ж, — питаю, — іще оте “не вибирайте”?

Він тоді спокійно, із стурбованою серйозністю:

— Бо є така небезпека, що візьмуть та випхнуть аж ген туди, до корита… А судячи з того, хто вже проходить до парламенту… то взагалі біда.

Невіглас Всезнайкович ПриРОДний, як представився мені дисидент, виявився простим хлопцем із Львова. Його смішинки а ля “не журись” були наскрізь пронизані болем сьогодення. Боліло за те, що інтелігентні міські бабусі поневіряються у рейдах смітниками, бездомні діти мерзнуть по вокзалах, а молоді матері мліють від голоду під фешенебельними супермаркетами й казино. Боліло, що в кіосках та на вокзалах Донеччини не вишукаєш жодної газети українською мовою, а поки “Крим раз по раз заливають “червоною брехнею, щоби повернути Руїні Імперії ще одну з надцяти колоній, “галицькі патрійоти” запродають люд у ярмо європоневолювачів“…

“Розриває неньку доляровими вітрами на всі боки”, — констатує мій співрозмовник… Але що примітно, звинувачує у всьому тільки… себе.

sonВІСТІ З ТОГО СВІТУ

— А кого ж іще за це все неподобство тлумити, як не себе? — дивується мандрівний музика. — Кожен із нас на грані поміж двома світами; тим, що зводить щоденно у собі, всередині, і тим, який намагається переінакшити зовні. Отака вона, поліфонія творчості. Далі він оповів мені, що виборчий округ № 00 — найперспективніший, бо з нього починається усе. “Як не прибереш усередині, то нічого пхатися з “перестройками” назовні…” Отак мандрівні концерти незнайомця стали не просто жартом — а знайомством із редакцією рукописного видання “Вісті з того світу”.

Набагато романтичніше наша зустріч відбулася неподалік імпровізованого видавництва “Свобідний кущ”, а саме — на потрісканому мурі Високого замку у Левгородікнязям Левгорода памятки

Коли тисячам читачів життя видається одноманітним бубнінням голодної квочки, вони посилають журналіста в пошук за сенсацією. О, ці тривіальні п’ять “С”!.. Страх, сміх, секс, скандал і будь-яка, аби ж сенсація: вони поганяють найтиражованішими виданнями. Чи це не бажання прокинутися?

А потім, коли з’ясовується, що таємничі події на околицях селища Ель-Бир, що неподалік Мертвого моря, зовсім не надцяте чудо світу; а загадковий лантух, який гепнувся з хмарки, зовсім не інопланетник, — лише наслідок мутацій екологічно скаліченого середовища… Настає розчарування. Помічаємо, що в гонитві за “смаженою качкою” ми лише вгрузли по самі вуха у тій трясовині. І тепер уже годі справді прокинутися і за кулісами звичайного літнього ранку побачити всю глибочінь Господніх несподіванок…

scullvavrivcross2lvivУ такому руслі “захромилилася” наша імпровізована бесіда за “круглим пеньком”. А ще виявилося, що непроста життєва тропа кожного із редакторів “Віщих вістей” гілкувалася од шкільної парти й товариства “Весела пляшка” через митарства й мандрівні поневіряння до порога православного храму. Але, мабуть, краще за порядком.

БУДЬМО ЗНАЙОМІ

— Почалося все з того, що ми таки ся стріли втрьох: Сашко, Вузел і Дзен та й ну львівськими закапелками вештатися…

— Музеї, кладовища, парки — усе було наше…

— Бити вікна на футболі, перевертати смітнички, мусить же це колись остогиднути!..

Хлопці розповідали, як стався перший поштовх у буденні штампованих вечорів. Старенькі куточки Львова, скелясті урвища Урича в Карпатах потрошку витягували їх із одноманітних сценаріїв міської плісняви. Якось поступово проста випивка переросла у братські агапи з філософськими “забельмореннями’ і… Old streets of Lviv has a vocation for thinking youth

— Ми стали не просто “приколюватись” над оточенням, як раніше. Ми вже сміялися з себе. Символом “Веселої пляшки” став флакончик “Залізного вина” з Аптеки-музею м. Львова, де збиралися перед походами по нутрощах міста…

— Бувало, — каже Дзен, — закотимося на Вірменку (богемна кав’яренька) або в “Під вежею”, осядемо в куточку. Там народець уже напідпитку, а ми спокійно соку замовимо, Вузел гонорово видобуде зо п’ять плящинок дитячого кефірчику і фірмового нашого “Залізного вина” з 1735 р. і гудимо-о-о… на найвищому соціокультурному рівні.

— Тоді ж, — підтримує Сашко, — ми розпочали фотопоему з продовженням.

— А це як?

— Просто вигадували сюжетики і вели фотозйомку та піснезаписи з діючими особами: світом людей та світом привидів, сновид і химер.

— То у вас щось на кшталт казкової феєрiй?

— Швидше фантазії між містикою та містифікацією. Тоді ж ми почали усвідомлювати градацію веселого гурту від “співпляшкара звичайного” до “підпарканника фільозофічного“; а там до вітрогона і підкущовика…

— Якби ще розшифрувати сю вашу класифікацію…

— Елементарно. Будь ласка. Співпляшкар — той, хто опановує мистецтво міри. Просто кажучи, відривається од того галапатого споживацтва і розуміє, що “прихильник” не тільки від слова “хиляти”…

— А прибічник не від слова “бич-кувати”…

uglyaogonkidsХлопці з гумірцем пояснили, що співпляшкарем може бути лише достойна людина. Далі йде підпарканник. Це той, хто вирушає у пошук. Намагатися осмислити себе, людство, зазираючи вечорами у хвірточки затишних смерекових кварталів — ось участь підпарканника. Вітрогоном ви стаєте, коли усвідомлення минущості світу (Екл. 7:1-4) змушує залишити щось після себе в цьому кавальчику універсуму. Тоді починаєш хапатися за різні справи, розмаїті ідеї…

— І з великими очима ганяти вітри, як у Еклезіастовій книзі Святого Писання. — Образно пояснює Сашко.

— Поступово цінності ростуть і приклад хочеться брати вже не з лицаря Аттіли, не з Шопенгауера та Ніцше, а із наших РІДних кордоцентричних простаків, які тихо, без зайвих хвиль, крок за кроком роблять велику справу.

— Тоді дізнаєшся, що були такі мандрівні кущники, як Іоан чи Олексій… Звісно, нам до них, як свині до неба, але для підкущовика 21 століття розуміння справжньої свободи — вже істотний крок до цієї свободи.

chapelborlvchoir

A capello we should sing as well with such Church choirs, as our Music-Therapy team, for instance… Therefore, our Art-Schooling calls for cooperation in the Blessed Healing of children and Families within the holy traditions of Forefathers’ Church: http://www.facebook.com/pages/Carpathian-Art-Schooling/135438213187169

— Оце, хлопці, у вас ціла система! І в чому ж по-вашому свобода?

— Це не по-нашому, це по-справжньому. Свобода — у виборі. Людина вільна лише тоді, коли щомиті звільняє серце від власного невігластва, бруду, коли живе заради Того, Хто дав їй життя…

Сашка перебив Вузел:

— Розумієш, людині філософією не допоможеш… Фотомистецтво, пісні характерників, поезія, мудрування всілякі — все це звучить лише тоді, коли ти починаєш жити, творячи не для себе, для інших… Шлях від співпляшкара до підкущовика — десятиліття (від 15 до 25 років ми ще молодь). Але ж не у кожного є час на зростання цінностей від “JudasPriest” до Григорія Сковороди та Ігнатія Богоносця… Доводиться-таки іти далі. На жаль, усе ще уві сні… Довгою була наша розмова, доки ми добрели з Підзамче аж до Майорівки. Я помітив, що торуємо ми у тому напрямі, а головне, що багатьом читачам з нами вельми по дорозі. Тож, дякуючи за розмову хлопцям, я не прощався, щоб знову погомоніти на місточку КийЛев

Козацький скит "Чорний вир" заснований понад 700 років тому подвижниками ХРИСТА ради. Тепер ця обитель просить нашої молитви та участі!    Саме в тім пошукові унутрішнім видибали провіденційні стрічі із святинями нашого краю: Урич, Угля, Латориця пуд Чернечов горов, Лаврів, Міжгір’я, Тиса й Чорний ліс … Типирь у наших паломницких маршрутах окрім цілющих джерел Борислава щи й Берестечко з Могилами Козаків – у цьому всьому радість Преображення і велика СПОВІДЬ у МЕТАНОЙЇ козацького скита на АФОНІ – “Чорний вир

Сновигав по загуменках
абітурієнт  МежинаРОДного богословського
інституту “ІТІ” (Osterreich) Т. Андрусевич
„МОЛОДЬ УКРАЇНИ”, 1998 р.

2 Responses

  1. […] з ефективним втикористанням потенціалу НДО в роботі позакласній і краєзнавчій, еко-побутовій й […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *