Menu

НОВИНКИ видавничої та соборної справи. Оголошення.

ПРАВОСЛАВ’Я у АРАВІЇ  ,  ОГОЛОШЕННЯ та НОВИНКИ ДРУКОМ

Щоб доброчинно піддержати багатодітних киян у часах скрути з житлом, пропонуємо Вам купити їхні вироби:

Багатодітна родина ЛАЗАРЕВИХ із Святошина:

IMG_20200530_190043 IMG_20200530_185854 IMG_20200530_185939 IMG_20200530_190033

Хто готов піддержати родину : картина СОВА – 1500 грн, відкритки по 70 грн., іграшка на ялинку – 200 грн.

Видання наших колег по НаУКМА й видавництва “Дух і Літера” – СИНАКСАР за лютий і березень – добра нагода звірити свою особисту Книгу Життя з Книгою практичних настанов. Видання "Дух і Літера" - Житія святих за лютий і березень

Житія святих ієромонаха Макарія з монастиря Симонопетра спираються на грецьку православну традицію, зокрема на авторитетний Синаксар преп. Никодима Святогорця. Утім, автор виклав їх лаконічно і конкретно, надаючи перевагу історичному фактажу перед властивою агіографії риторикою. Крім того, о. Макарій залучив до цього видання цілі сонми святих – представників різних православних традицій. Тут є і пізньовізантійські та новогрецькі святі (мученики періоду Османської імперії), і святі, прославлені Церквами Румунії, Сербії, Болгарії, Грузії. Представлена також агіографія, яка раніше була доступна тільки давніми мовами східного християнства: сирійською, коптською, грузинською, вірменською, арабською. Маємо також радість від того, що тут широко змальовані спільнохристиянські святі Західної Європи епохи нерозділеної Церкви, раніше маловідомі вітчизняному читачеві. Перше видання Синаксаря вийшло рідною мовою о. Макарія – французькою. Нині ці Житія святих вже перекладено англійською, новогрецькою, італійською, німецькою, російською та румунською мовами.

Творчий колектив, що готував український переклад Синаксаря, зі свого боку доповнив і уточнив це видання. Спеціально для цієї книги було укладено цілу низку житій – передусім, тих святих, які жили і творили в Україні[1]. За допомогою спеціалістів-істориків були переписані наново житія Києво-Печерських преподобних. У цей том увійшли й нові  цікаві відомості про окремих православних святих різних країн від Британії до Грузії.

Розміщення днів пам’яті святих за місяцями відповідає православному календарю, який щороку видається, зокрема, Київською Митрополією УПЦ. Усі дати наведено за новим стилем[2].

Наші – суто бориславські дослідники – теж порадували книгами:

“ГОЛГОФА БОРИСЛАВСЬКОГО СВЯЩЕНСТВА ТА МОНАШЕСТВА” Романа Тарнавського bookBorTarna1946martyrsрозкриває небайдужому читачеві деякі історії угодників Божих ієромонаха Віталія (Байрака), черниці Олімпії (Біда), священиків Стефана Білого, Олексія Давидовича, Федіра Давидюка, Володимира Майби, Михайда Плахти, Миколи Сеніва, Петра Микилити, Володимира Марущака, Андрія Осіковича, Нестора Яціва, преподобномучениці Лаврентії (Гарасимів) та багатьох інших. Ці наші молитвенні світочі РІДної культури наРОДу – Христового покликання і РОДинності рятували общини у селах і містах од атеїстичних глобальних нападів безбожної імперії. Документи допитів, свідоцтв та фотографій з позаминулого й минулого кривавого століття не можуть уповні передати всієї трагедії нашого краю. Проте, коли вчитуєшся у житія цих сповідників землі Карпацької, молитва сама постає покаянним камертоном: “Петро Мекелита народився 13.06.1868 р. в с. Бутини Жовківського району Львівщини у багатодітній родині селян. З дитинства виділявся сималими здібностями. За допомогою місцевого пароха і дідички доброчинної отримав чудову освіту. 1890 р. по гімназії вступив на богословський факультет Львівського Університету. Одружився з Оленою Лаврецькою, донькою пароха с. Залуки під Галичем. З нею привели на світ семеро діточок, з яких трійко померли у раннім віці. Перше призначення о. Петро отримав у село Сянічок під м. Сяніком благословенної Лемківщини. Душпастирську працю він поєднював із просвітницькою й громадською діяльністю… 1920 року о. Петра Мекелиту призначають на старовинний Стебник під Дрогобичем. Одночасно із створенням Бориславського деканату він стає деканом Бориславським”… Чом не вивчати нам нині у школах історію Борислава саме такими благословенними рядками? Може саме в цьому ключі відбудеться оновлення нашого побутової культури – коли прадіди наші зверталися не гонорово “пане” чи “панотче”, а просто “БРАТЕ”, “ДОБРОДІЮ”, “шановний цімборе”?!.. Precious exploration of the tragic destiny of Carpathian martyrs during the second world war call us – wise riders –  to the conclusions how to commemorate the prominent Christian believers and priests of our Boryslav and whole Carpathian area. They were carrying us a Tradition of the prayerful fidelity to honest and graceful work in the native villages and towns with families and children. Written by explorer Roman Tarnavsky owing the numerous interviews with the people of Drohobych and Boryslav. Therefore, our Art-Therapeutic Association “ARCH” strive to publish such a books together with the Carpathian Boryslav works of Ivan Franko and unknown works of Stefan Kovaliv as well.

Саме про вдячне преображення міркуєш, уважно читаючи книги наших дослідників. bookBorPathCross1996Розповідь-спогад Зенона Яремко “ДОРОГИ ПЕРЕХРЕСТЯ” пов’язує різні століття нашого Борислава (1880, 1910, 1932, 1990, 2015). Дуже сподіваємося, що не тільки краєзнавців може заохотити цей точний і деколи навіть ретельний аналіз подій та ситуацій Карпацького Борислава, адже окрім розповідей про заводи й підприємства промислового містечка, про потоки й потічки нашої РІДної Тисмениці чи діячів, митців та талановитих громадян нашого краю ще можем почерпнути багато уроків для майбуття – як саме облаштовувати своє село чи місто, як шанувати приклад прадідів для майбуття… “На Тустановичах, – пише автор, – вулиці були названі на честь Т. Шевченка, о. Маркіяна Шашкевича, І. Франка, Гуцульська… А на Потоці нинішня вулиця гетьмана І. Мазепи 1932 року називалася вул. Михайла Галущинського – учитель і директор гімназії в Рогатині був командантом Січових Стрільців, головою товариства “Просвіта” у Львові … ” Як ці спогади пов’язують наші бойківські, лемківські та гуцульські глибини у єдиному корені Карпацької Христової традиції! А пласти збереження культури в осерді сеї традиції читач прослідковує через приклади з громадської самовідданості бориславців музкерівника Луцишина Михайла Васильовича, тренера атлетики Ясінського Тараса Михайловича, фарфоровика Лева Штереба… Кожен із наших студентів і школярів має проникнутися повагою до цих фахівців і подвижників – із вдячною молитвою усвідомити, що не у руїну вкладали свої молоді сили наші батьки та діди, а у творче преображення краю. І хоч нині Бориславський Фарфоровий Завод тимчасово не існує, серед нас виростають майбутні проектні інженери і технологи, здатні відродити виробництво на нових ще перспективніших засадах і навіть незнаних досі технологіях!.. Процитую автора щодо хорового колективу Михайла Луцишина: “Хочу зазначити, що з усіх 43 учасників хору і оркестру учнів 8-11 класів ЗОШ №1у майбутньому професійними музикантами й викладачами стали 2, з вищою освітою – 27 фахівців, кандидатів наук – 3, керівників підприємств – 5, голови профспілок – 2, офіцерів – 5, техніки, медсестри – усі хороші люди!”

Книга лемківського професора Дрогобицкого МузУчилища ім. Василя Барвінського, Ярослава Бодака “За чужими кордонами” про наше багатостраждальне %d0%b1%d0%be%d0%b4%d0%b0%d0%baПрикарпаття й долю талановитих музикантів Горлицького повіту благословенної Перемищини надСяння у часи війни 1936-1948 років. Як музикант, котрий усе своє життя несе вдячні музикознавчі, етнологічні дослідження викладач Дрогобицького МузУчилища В.Барвінського, Ярослав Бодак проникливо передає читачеві чуйне сприйняття творів народного мистецтва Лемків, витвори єропейських композиторів через свого Василька (автобіографічно). Таємниці походженя нашого композитора Дмитра Бортнянського, органічність тремтливих звуко-образів рідної лемківської природи й народних веснянок-гагілок, живильні промінці преображаючого впливу селянсько-общинної мистецькости наших лемків на страждаючу родину польської дівчинки Гражинки… Все це налаштовує читати книгу відкритим серцем.
Присвячена 70-літтю трагічних виселень “Вісла” і ще трагічніших репресій НКВД над народами Східної Європи, ця автобіографічна історія цілком заслуговує стати сценарієм епохального фільму про русинів-Українців, братів-поляків, братів-сибіряків власівців, котрі боронили слов’ян од червоної чуми. Порівнюєш опис війни із вуст сина багатодітного (12 дітей) селянина Бодака з Лемківщини та зі спогадами батька 15 дітей і 45 онуків свящ. Михаїла Бойка з Києва чи сина вінницького газди прот.Федора Шеремети – один в один сходяться. Тут і образки благодатної живучості нашої слов’янської християнської общинності під жорнами євроглобалізаційних “ізмів”, і діточі (слово лемко-бойківське нашого Стефана Коваліва) свідчення неймовірно щирої взаємовиручки та жертовності, благородства і надлюдських терпінь…
“Отсе о необхідно терміново екранізувати, а не гофманівські перекручуваня “Огнем і мечем” чи “Волинська різанина”, – мовив онук вивезених із Фолюша й Вапенного лемків Блоняжів бориславець Роман Драган, – бо одні поляки (мудрі й чесні) привозят червоно-білі вінки на козацькі могили у Берестечко зо щиров молитвов примирення братських народів, авадь инші (комерц-глобалізовані та зомбовані) на шкоду собі й іншим зароблявуть гроші на очорнюванню петлюрівців та УПА”. Цілком очевидно, що усі ті теракти інспіровані були НКВД, a русини з поляками були просто зіштовхнутими сатанинським режимом у глобальну масакру для переділу сфер впливу міжнародних криміналітетів!.. Багато цікавих паралелів автор окреслює на векторі пережиття дітьм%d0%b1%d0%be%d0%b4%d0%b0%d0%ba1и в селах війни, підступності окупаційних інспірацій (порівняємо теракти совєтськиx провокацій у Фінляндії із фашистськими інсценуваннями на заході Польщі для брутального вторгнення за чужі кордони, нищення мільйонів невинних людей у концтаборах НКВС і СС…).
“Чужий кордон” для автора цієї книги й водночас і духовноЧеснотний вимір: у гущі трагічних випробувань душі головних персонажів не переступають найзаповідніших кордонів людяности, залишаючись самими собою. А головний герой Василько і його рідні вчителі та друзі чудом сподобляються Перемоги Добра над злом… Навчаючи нині наших дітей вірі у Промисел Божий.
 Тарасій Андрусиневич  – редакція БорціСлави з Борислава.

ПОГЛЯД НА ПРАВОСЛАВ’Я в ОАЕ:

Радо пропонуєм розмову з архімандритом Філоретом (Єгоровим) про його сімейно-творче  відрядження на парафії св. ап. Филипа у Шарджі Об’єднаних Арабських Еміратів:

– Наша парафіянка Ольга працювала редактором православної коллегії «ГЛАС» і ось, створивши родину із сербом Іваном, вони запросили мене до себе в Арабські Емірати, наш Блаженнійший Предстоятель благословив мене у відрядження.

– Если говорить о взаимодействии европейцев и арабов на семейном уровне каковы Ваши впечатления?

Мені звісно незвично було бачити людей починаючи із вражень на летовищі у традиційному арабському одягові (мужчини у білім чи світлім одягові, а жінки у темнім). Приємно, що тверезість і порядок у цьому суспільстві усюди бережуться на психологічному рівні. Як от: магазини з продажем алкогольних напоїв є закритими для відвідування і навіть для погляду місцевого населення: туди ведуть алеї, відгоороджені банерами та парканами. Вхід виключно для іноземців… А ще незвично, що головний богослужбовий день у них – п’ятниця.

– Таким образом, можем утверждать, что наши прихожане на бытовом уровне довольны взаимодействем с местным населением?

– Да. Тут жизнь течет по своим природным законам. Сами коренные жители могут жить в деревне, а работать приезжают в город. Вот постоянно  в самом мегаполисе вынуждены жить приехавшие на заработки с Украины, Сербии, Австралии, Британии… Мне запомнилось, что в этом арабском пространстве всем находится свое особое место под солнцем: и протестантские дома молитвы очень удобно устроены, и католические храмы, и разные строения всех канонических конфессий. Но особо понравилось, что именно храм Православной Церкви построен с особым землеотводом самого эмира и именно нашим каноническим православным разрешили использовать нашу символику как во внутреннем убранстве, так и во внешнем оформлении купола, стен храма.

  – Получается, что землеотводом занимался сам эмир?

– Символически конечно. Он дал распоряжение и все сделали. Мы говорим «земля», но это не совсем «земля», потому, что песок местный слишком мелкий и в строительстве не годится. Песок, камень для возведения зданий завозится сюда издалека. Шейх Шарджа (как наследный принц правителя-монарха) был на закладке камня под храм. Потому его участие так было важно.

– Арабские работники дисциплинированны?

– Да. Безусловно. Когда мы служили о. Александр Заркешев рассказал мне как однажды он во время Великого поста спешил на канон св. Андрея Критского во храм и перешел дорогу не в положенном месте. Полиция (обычно из местных, или индусов) всегда здесь на чеку – в случае каких-то правонарушений действуют четко и договорится с ними почти невозможно! За любое нарушение, которое даже не чревато никаким ДТП, сумма штрафа может превышать 2000 долларов! И вот только лишь священник поведал полицейским о том, что он ошибся и готов сразу взять квитанцию на штраф, поскольку не заметил разметки из-за того, что задумался по дороге в храм, где готовит участие верных в покаянном каноне. Они спокойно ответили: мы рады, что у Вас сейчас молитвы покаяния к Богу, как во время нашего Рамадана – ради этого мы делаем Вам предупреждение и отпускаем немедля без штрафа. Такие моменты говорят о высокой культуре аравийских мусульман и терпимости к иноверцам.

– Значит и взаимное узнавание богословское тоже позволяет создавать православно-мусульманские семьи, строить проекты совместно, сотрудничать в самых разных сферах?

– А вот тут не так просто. К примеру, если мусульманину понравится у нас и он захочет обратиться и стать христианином – тут и его, и нас ждет серьезный шквал непонимания! Могут быть преследования и конфликты. Толерантность по-мусульмански: у меня свое, а у вас – свое! Сотрудничасть можно лишь в бизнесе, социальных проектах помощи и все. Богословие и философия – врозь! Да, все, кто знал, что я – православный священнослужитель, с уважением помогали мне и участие было велико. В тот момент была пылевая буря: падение давления, ветер  – когда так непривычно носятся в воздухе песок и газеты… Мы –таки все собрались, пообщались, обменялись проектами. К стати, приход о. Александра много выручал страждущих женщин, попавших в азиатские трафики работорговли…

-Как Вам богослужебное пение у православных арабов?

– Во храме св.ап. Филиппа поют выпускники Полтавской семинарии и Черниговского училища УПЦ, потому молились под Киево-Печерский распев.

– Как прихожане стараются помочь в жизнеобеспечении прихода?

– В Эмиратах дороже всего – коммуналка: это плата за кондиционеры. Ведь если температура воздуха +39 в тени, то на солнце – все 55 градусов. Душан и Наталия с Австралии делились со мной опытом правильного поведения в городе. Кондиционеров даже 4-7 не хватает для того, чтобы всем было прохладно в церкви – руководитель штата Шардж оплачивает большую часть этой коммуналки.  Прихожане доезжают из Дубаи и других городков Азии. Ведь именно сюда в Шардж съезджаются, собираясь после Литургии за общим столом. Каждый привозит свои блюда. Мы приготовили украинский борщ всем, а потом и апробировали блюда месной кухни.

– Что еще Вам запомнилось из мероприятий Свято-Филипповского прихода?

– Выставка голограмм – старинных икон, которые, мы надеемся сможем пригласить к нам в рамках летних курсов на КОВЧЕГе Лишнянском Макаровского благочиния УПЦ.

Именно на людях, работающих искренне с призыванием Божией благодати всюду на чужине лежит радость великих открытий. Будучи в таком диалоге с прихожанами о. Александра, я пригласил с благословения Владыки Ионы наших друзей с Шарджа к посещению Украины и предложил обмен  паломническими группами, семейными образовательными проектами. Уверен, что  тогда наши общества наших стран смогут сказать свое слово в ответ на вызовы глобализации…

– … а мы сможем сказать о свидетельстве Божией воли словами св. ап. Филиппа: «Приди и виждь».

 

Спеціально для «ФОМА в Україні» нтерв’ю підготували

диякон Тарасій Андрусевич и Роман Жуклінский

навчальної студії«ПОКРОВ»:

http//:carpat.in.ua/?=3747

One Response

  1. […] справа (дикторське мистецтво, редакторська справа, школа репортерів IT—web-макетування, PublicRelations й видавнича справа у […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *