Menu

Презентації наших видавництв. Читаймо, оновлюймось, гартуймо поступ до свідомого Преображення!

Видання наших колег по НаУКМА й видавництва “Дух і Літера” – СИНАКСАР за лютий і березень – добра нагода звірити свою особисту Книгу Життя з Книгою практичних настанов. Видання "Дух і Літера" - Житія святих за лютий і березень

Житія святих ієромонаха Макарія з монастиря Симонопетра спираються на грецьку православну традицію, зокрема на авторитетний Синаксар преп. Никодима Святогорця. Утім, автор виклав їх лаконічно і конкретно, надаючи перевагу історичному фактажу перед властивою агіографії риторикою. Крім того, о. Макарій залучив до цього видання цілі сонми святих – представників різних православних традицій. Тут є і пізньовізантійські та новогрецькі святі (мученики періоду Османської імперії), і святі, прославлені Церквами Румунії, Сербії, Болгарії, Грузії. Представлена також агіографія, яка раніше була доступна тільки давніми мовами східного християнства: сирійською, коптською, грузинською, вірменською, арабською. Маємо також радість від того, що тут широко змальовані спільнохристиянські святі Західної Європи епохи нерозділеної Церкви, раніше маловідомі вітчизняному читачеві. Перше видання Синаксаря вийшло рідною мовою о. Макарія – французькою. Нині ці Житія святих вже перекладено англійською, новогрецькою, італійською, німецькою, російською та румунською мовами.

Творчий колектив, що готував український переклад Синаксаря, зі свого боку доповнив і уточнив це видання. Спеціально для цієї книги було укладено цілу низку житій – передусім, тих святих, які жили і творили в Україні[1]. За допомогою спеціалістів-істориків були переписані наново житія Києво-Печерських преподобних. У цей том увійшли й нові  цікаві відомості про окремих православних святих різних країн від Британії до Грузії.

Розміщення днів пам’яті святих за місяцями відповідає православному календарю, який щороку видається, зокрема, Київською Митрополією УПЦ. Усі дати наведено за новим стилем[2].

Наші – суто бориславські дослідники – теж порадували книгами:

“ГОЛГОФА БОРИСЛАВСЬКОГО СВЯЩЕНСТВА ТА МОНАШЕСТВА” Романа Тарнавського bookBorTarna1946martyrsрозкриває небайдужому читачеві деякі історії угодників Божих ієромонаха Віталія (Байрака), черниці Олімпії (Біда), священиків Стефана Білого, Олексія Давидовича, Федіра Давидюка, Володимира Майби, Михайда Плахти, Миколи Сеніва, Петра Микилити, Володимира Марущака, Андрія Осіковича, Нестора Яціва, преподобномучениці Лаврентії (Гарасимів) та багатьох інших. Ці наші молитвенні світочі РІДної культури наРОДу – Христового покликання і РОДинності рятували общини у селах і містах од атеїстичних глобальних нападів безбожної імперії. Документи допитів, свідоцтв та фотографій з позаминулого й минулого кривавого століття не можуть уповні передати всієї трагедії нашого краю. Проте, коли вчитуєшся у житія цих сповідників землі Карпацької, молитва сама постає покаянним камертоном: “Петро Мекелита народився 13.06.1868 р. в с. Бутини Жовківського району Львівщини у багатодітній родині селян. З дитинства виділявся сималими здібностями. За допомогою місцевого пароха і дідички доброчинної отримав чудову освіту. 1890 р. по гімназії вступив на богословський факультет Львівського Університету. Одружився з Оленою Лаврецькою, донькою пароха с. Залуки під Галичем. З нею привели на світ семеро діточок, з яких трійко померли у раннім віці. Перше призначення о. Петро отримав у село Сянічок під м. Сяніком благословенної Лемківщини. Душпастирську працю він поєднював із просвітницькою й громадською діяльністю… 1920 року о. Петра Мекелиту призначають на старовинний Стебник під Дрогобичем. Одночасно із створенням Бориславського деканату він стає деканом Бориславським”… Чом не вивчати нам нині у школах історію Борислава саме такими благословенними рядками? Може саме в цьому ключі відбудеться оновлення нашого побутової культури – коли прадіди наші зверталися не гонорово “пане” чи “панотче”, а просто “БРАТЕ”, “ДОБРОДІЮ”, “шановний цімборе”?!..

Саме про вдячне преображення міркуєш, уважно читаючи книги наших дослідників. bookBorPathCross1996Розповідь-спогад Зенона Яремко “ДОРОГИ ПЕРЕХРЕСТЯ” пов’язує різні століття нашого Борислава (1880, 1910, 1932, 1990, 2015). Дуже сподіваємося, що не тільки краєзнавців може заохотити цей точний і деколи навіть ретельний аналіз подій та ситуацій Карпацького Борислава, адже окрім розповідей про заводи й підприємства промислового містечка, про потоки й потічки нашої РІДної Тисмениці чи діячів, митців та талановитих громадян нашого краю ще можем почерпнути багато уроків для майбуття – як саме облаштовувати своє село чи місто, як шанувати приклад прадідів для майбуття… “На Тустановичах, – пише автор, – вулиці були названі на честь Т. Шевченка, о. Маркіяна Шашкевича, І. Франка, Гуцульська… А на Потоці нинішня вулиця гетьмана І. Мазепи 1932 року називалася вул. Михайла Галущинського – учитель і директор гімназії в Рогатині був командантом Січових Стрільців, головою товариства “Просвіта” у Львові … ” Як ці спогади пов’язують наші бойківські, лемківські та гуцульські глибини у єдиному корені Карпацької Христової традиції! А пласти збереження культури в осерді сеї традиції читач прослідковує через приклади з громадської самовідданості бориславців музкерівника Луцишина Михайла Васильовича, тренера атлетики Ясінського Тараса Михайловича, фарфоровика Лева Штереба… Кожен із наших студентів і школярів має проникнутися повагою до цих фахівців і подвижників – із вдячною молитвою усвідомити, що не у руїну вкладали свої молоді сили наші батьки та діди, а у творче преображення краю. І хоч нині Бориславський Фарфоровий Завод тимчасово не існує, серед нас виростають майбутні проектні інженери і технологи, здатні відродити виробництво на нових ще перспективніших засадах і навіть незнаних досі технологіях!.. Процитую автора щодо хорового колективу Михайла Луцишина: “Хочу зазначити, що з усіх 43 учасників хору і оркестру учнів 8-11 класів ЗОШ №1у майбутньому професійними музикантами й викладачами стали 2, з вищою освітою – 27 фахівців, кандидатів наук – 3, керівників підприємств – 5, голови профспілок – 2, офіцерів – 5, техніки, медсестри – усі хороші люди!”

Книга лемківського професора Дрогобицкого МузУчилища ім. Василя Барвінського, Ярослава Бодака “За чужими кордонами” про наше багатостраждальне %d0%b1%d0%be%d0%b4%d0%b0%d0%baПрикарпаття й долю талановитих музикантів Горлицького повіту благословенної Перемищини надСяння у часи війни 1936-1948 років. Як музикант, котрий усе своє життя несе вдячні музикознавчі, етнологічні дослідження викладач Дрогобицького МузУчилища В.Барвінського, Ярослав Бодак проникливо передає читачеві чуйне сприйняття творів народного мистецтва Лемків, витвори єропейських композиторів через свого Василька (автобіографічно). Таємниці походженя нашого композитора Дмитра Бортнянського, органічність тремтливих звуко-образів рідної лемківської природи й народних веснянок-гагілок, живильні промінці преображаючого впливу селянсько-общинної мистецькости наших лемків на страждаючу родину польської дівчинки Гражинки… Все це налаштовує читати книгу відкритим серцем.
Присвячена 70-літтю трагічних виселень “Вісла” і ще трагічніших репресій НКВД над народами Східної Європи, ця автобіографічна історія цілком заслуговує стати сценарієм епохального фільму про русинів-Українців, братів-поляків, братів-сибіряків власівців, котрі боронили слов’ян од червоної чуми. Порівнюєш опис війни із вуст сина багатодітного (12 дітей) селянина Бодака з Лемківщини та зі спогадами батька 15 дітей і 45 онуків свящ. Михаїла Бойка з Києва чи сина вінницького газди прот.Федора Шеремети – один в один сходяться. Тут і образки благодатної живучості нашої слов’янської християнської общинності під жорнами євроглобалізаційних “ізмів”, і діточі (слово лемко-бойківське нашого Стефана Коваліва) свідчення неймовірно щирої взаємовиручки та жертовності, благородства і надлюдських терпінь…
“Отсе о необхідно терміново екранізувати, а не гофманівські перекручуваня “Огнем і мечем” чи “Волинська різанина”, – мовив онук вивезених із Фолюша й Вапенного лемків Блоняжів бориславець Роман Драган, – бо одні поляки (мудрі й чесні) привозят червоно-білі вінки на козацькі могили у Берестечко зо щиров молитвов примирення братських народів, авадь инші (комерц-глобалізовані та зомбовані) на шкоду собі й іншим зароблявуть гроші на очорнюванню петлюрівців та УПА”. Цілком очевидно, що усі ті теракти інспіровані були НКВД, a русини з поляками були просто зіштовхнутими сатанинським режимом у глобальну масакру для переділу сфер впливу міжнародних криміналітетів!.. Багато цікавих паралелів автор окреслює на векторі пережиття дітьм%d0%b1%d0%be%d0%b4%d0%b0%d0%ba1и в селах війни, підступності окупаційних інспірацій (порівняємо теракти совєтськиx провокацій у Фінляндії із фашистськими інсценуваннями на заході Польщі для брутального вторгнення за чужі кордони, нищення мільйонів невинних людей у концтаборах НКВС і СС…).
“Чужий кордон” для автора цієї книги й водночас і духовноЧеснотний вимір: у гущі трагічних випробувань душі головних персонажів не переступають найзаповідніших кордонів людяности, залишаючись самими собою. А головний герой Василько і його рідні вчителі та друзі чудом сподобляються Перемоги Добра над злом… Навчаючи нині наших дітей вірі у Промисел Божий.
 Тарасій Андрусиневич  – редакція БорціСлави з Борислава.

One Response

  1. […] справа (дикторське мистецтво, редакторська справа, школа репортерів IT—web-макетування, PublicRelations й видавнича справа у […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *