Menu

Удки мы, та куди йдем? Про рай і про пекло, про виховання органів душі для Вічности.

o.Nykolaj Bavarsky18Тези виступу митрофорного протоєрея Миколая Артемова на конференції у Православному Мюнхенському Соборі Королівства Баварії

… Це Вражаюче. Творець, даючи душу новій людині запитує: «Будеши?» І якщо душа відповідає «БУДУ!», то дихання Бога осіняє Духом душу і душа починає співтворити Творцеві, формуючи собі тіло!. . Дихання Духа Божого творить серце і мозок, у зародка, аж cя потім формуют руки, ноги та все інше. Ми спостерігаєме, же голова є, серце б’ється. Все решта… як у псалмі слова: «Несоділанноє моє видіста очі Твої» . Пам’ятаєте, це ж було в молитві до Причастя «Несоділанноє моє видіста очі Твої», а ми ж гадаємо, що «несоділанноє», то те, чого ми не зробили. Але це не так. «Несоділанноє моє» – це моє безформенне, моє недосконале… Ото саме та стадія мого ембріону – ще несформований зародок, але вже Людина. Причому душа, не привнесена ззовні, з якогось іншого світу, а дарована Творцем у момент злиття моїх родителюв… Душі моїх батьків народжують мою душу. Усі мої предки у цій події берут участь. Це духовно-тілесна єдність людини.  

embrionНа зустрічах молоді ми з отцем Андрієм згадували різні ситуації, приміром, коли розривається сім’я (а усі сім’ї в якійсь мірі є конфліктними у такому суспільстві). Я ще краплинков ембріона існую в чреві моєї мами, аж туй ся відбуває мій розвиток: никай як на моєму тільці з’являют чотри крапочки – це ті ж самі руки й ноги, які будуть прицвяхованими до хреста. І цей процес в утробі Христос теж пройшов, як кожен із нас.Ось уж сесі відростки carpVeselkaпочинають пульсувати, розвиватись. А далі, ош вони щи й ся не сформували(руки, ноги), а на них  нараз вироставуть ще п’ять крапочок(пальці). Вони ростуть в русі, в постійній діяльності. Саме так як ми живемо. Це важливо усвідомити, бо часто ми не думаєм про це. От сьогодні приходила мама яка вісім днів тому народила і я спитав її: ”За яким планом ви її побудували?”. Вона ж усміхається, як і ми з вами усміхаємося, бо це не наш план. Це дивовижна таємниця – кожна рисочка, кожна цяточка нашого єства, наші пальці, вуха – все є неповторною відповіддю нашою Богові. Як неймовірно тонко все це вибудуване і логічно… Логос. Саме отак і погляньмо на наших предків – усіх у нашому родовому древі…

angel1Вуха, очі, ноги, руки – все це ми виростили собі ще у чреві матері. Але ж нам то саме тоді не було потрібно. Це важливо пам’ятати – ми не починаємо свого життя у день свого народження з утроби – а навпаки проходимо важливий етап свого становлення ще в утробі матері. Ми вирощуємо собі ряд здібностей, органів, які там ще не можливо задіяти, але в майбутньому лишень. Найважливіше нам на тому етапі було мати пуповину й плаценту. Без них ми не могли існувати. А де вони тепер? І пуповина і плацента де тепер?.. Ніхто з нас в утробі матері не дихав повітрям, а легені формуються вже тоді – навіщо?.. angeLight

Тепер теж хлопці вирощують мускули, дівчата гнучкість та красу. Все розвивають у собі до розквіту, а потім надходить доволі тривала стадія кристалізації цього зовнішнього. За умов сучасної медицини цю стадію часом продовжують до того, що людина вже й рідних не впізнає, і ходити перестає, а все живе й живе… І яка перспектива? Що робити? А от вирощувати ті органи, які вкрай необхідними стануть там – на наступному етапі розвитку. Й це нам теж дано як творчий дар Божий.

У Хрещенні нам помазувуть ум, зір, нюх, доторк – всі ці необхідні органи розвитку здібностей наших… Тому те слово, яке я нині кажу Христу у відповідь – «Буду!» означає саме те, що я буду таким і хочу вдосконалювати себе таким, як Ти мене вбачаєш: «Я хочу виконувати Твої заповіді, щоб будувати себе, і бути Тобі близьким». Я приймаю Святе Причастя – це участь у тому, що робить мене рідним Христу. От для чого я собі вирощував оцей рот, оці очі, все-все. І ще ми вирощуватимемо і вдосконалюватимемо своє мислення, свої почуття, свої відгуки духовно-моральні, пізнання заповідей, наше зануренні у пізнання життя, мудрість, як дась Бог. Оце ж бо й треба нам для того, бисмо встигли виростити ті органи, які потрібні будуть душі нашій на завершенні фізичного розвитку і розпочинається третій етап нашого розвитку, на якому не можемо собі уявляти – «ну так, там у нас в кожного вже є душа і ми йдем одразу до Бога на страшний Суд…» Але Церква так не вчить!

angels2         Церква вчить інакше: якщо людина ще при тілесно-матеріальному свому житті не цікавився і не розвивав свого життя у Духові Божому, то й там, вище, не зможе осягнути того. Бог існує, але ж людина, живучи відносно безбожно, має великі перешкоди до подальшого розвитку. Дуже обмежені тоді наші можливості. От приміром, багато хто гадає, що по смерті тіла душа людини не може мати далі покаяння. Душа й далі все це матиме, вона може рзвиватися, але там їй вже потрібні поштовхи ззовні. Ззовні – через Церкву. Через Христа, Котрий і є Главою містичного тіла Церкви, яке об’єднає і безплотних духів – ангелів, і померлі душі, тіла святих, які серед нас світильниками залишаються (в тім числі й у вигляді мощей), серед  нас, живих нині тут. Саме тому великою втратою в кожному випадку є те, що ти не прийшов до храму і не подав записку за свого родича чи друга, а священик не витягнув частинки на проскомидії або ж не помянув на ектенії чи молебні. Ти з Церквою (з ангелами, святими, живими) соборно не помолився за цю конкретну людину…

А ми ж фактично знаєме, як людина йде у життя вічне з притч Христових – приміром притча про Лазаря. Ми бачимо, що багач навіть у пекельному полум’ї занепокоєний долею своїСвятий Юр Дрогобичах родичів, які ще на землі перебувають. Він не навчився звертатися до Бога за земного життя і вже будучи там, звертається до Авраама, як прародича… Все це діалог не останнього Суда, а тільки початкового особистого… Апостол Павло каже, що земля і всі діла на ній згорять – і згодом науковці доводять, що це цілком можливо… «Спасетеся, неначе би з вогню», – вчить апостол. Католики навчають про чистительний огонь limbo, багато в чому помиляються, бо розвиток продовжується невпstYURchurchDro3инно… Євангельське читання у Мясопусний тиждень нам підказує який саме вогонь мучить душі: «Ви мене не відвідали, ви мене не нагодували, ви мене не одягнули». На ці слова Христа праведники з добрим здивуванням відповідають, а от грішники з обуренням. І це обурення вже має природу палючу. Різниця між відповідями разюча: один звертається до Господа: «Пробач мене грішного», інший з апломбом: «Але ж я все робив, як мені казали!.. Чому і що не так?!?!» То вже пекельний стан, до якого кожен із нас доторкається час від часу вже тут у житті.

Христос воскрес для того щоб усі воскресли. Він нам поверне наше тіло, але не таким яким воно було колись. angeLightCloudЗемля і всі діла на ній згорять. Буде нове небо нова земля і зовсім нове невідоме нам життя де ми всі будемо знати один одного. Але до цього треба приготуватися. І саме очищення від таких пекельних спокус це розвиток в собі духовного тіла церковного, Христового. Пам’ятаєте говорив апостол Павло:”Хто може взяти члени Христові і зробити їх членами блудниці?”. Неможливо. Не можна. І людина буде продовжувати життя в тому ж дусі в якому вона його прожила тут. Вона може розвиватися в бік блага, добра, любові, а може розвиватися геть від Бога, в сторону зла. Страшний суд – це ось ці слова, які можуть бути покаянням, а можуть і ослабленням. Важко відокремити ось цей період існування душі після смерті та існування душі з тілом в час воскресіння всіх. Абсолютно різні речі, але внутрішньо духовно вони звичайно рівні.

пророцтва св. Космы Етолійскаго     І зараз я прочитаю те що пише Ісаак Сирієць («Слово Подвижницьке» частина вісімнадцята). Там говориться про ієрархічну особливість одкровення через ангелів, тобто спілкування з Творцем іде у нас через ангельські сили. І коли в молитві людині щось відкривається, то ангели в цьому звичайно беруть участь. Але в «грядущім віці» (себто на етапі виростання душі з тілесної оболонки у Вічність) скасується такий порядок, каже Ісаак Сирієць: ”Бо не один від другого братиме тоді одкровення слави Божої до прославлення і для росту душі своєї, але кожному в міру доблесті його безпосередньо буде дано Владикою гідно. І не від іншого, як тут, прийме він дар, бо там, немає ні вчителів, ні учнів без потреби щоб інший заповнив недолік його.  Там один Податель безпосередньо даруючий здатним прийняти. Отож, виробляти здатність приймати Боже в цьому світі стати зрячим – от що нам по-справжньому потрібно. В утробі в даному випадку не матері, а цього земного світу. Потім розвивати це далі там. І від Нього Самого набувають набуваючі небесної радості. Там припиняться чини вчителів і учнів, і всі бажання зосередяться в єдиному Богові”. Інакше говорить апостол Павло: «Бог буде все у всьому. Він буде і харчуванням, і диханням, і світлом, і всім Життям».

hell Mytars    Тут, у земній юдолі, ми можемо жити ніби й без постійного усвідомлення цього, гадаючи, що живемо просто так. Насправді ми і тут живемо Богом. Все Ним створено і все упорядковано Ним. А що ж з пеклом? Ісаак Сирієць пише, що сущі у пеклі страждають від батога любові. І яка гірка, і жорстока ця мука любові, бо відчувши що по грішили вони проти любові – терплять муки найстрашніші. Знаєте, досконала любов виганяє страх, а тут муки – страх, де немає любові, а це ще гірше. Відчай, вражаючий серце за гріх проти любові, страшніший од усякого можливого покарання. Недоречно нам міркувати, що грішники в пеклі позбавляються любові Божої. Любов є здатністю бачення істини. Вони дізнаються про те, що є Бог, є любов, сенсом життя була любов, але де ж був я?

Це місце, між іншим, ви знайдете теж в “Братах Карамазових”.  Достоєвський повчав подібно, але трішечки розширив, переробив. Але любов силою своєю діє двояко. Вона мучить грішників (як і тут нам трапляється одному терпіти від іншого) і веселить собою тих, хто сподобився виконати обов’язок свій. І ось, на мою думку, така пекельна мука, вона є каяттям. Душі ж гордих синів любов втихомирює. Є в псалмі таке слово: ”Бог пресікає полум’я вогню”. Це тлумачать так: в полум’ї вогню є світло і є жар. Ви пам’ятаєте трьох отроків в печі? Вони в цій печі ходили, співали, а всередині печі була роса. Творець зберіг своїх людей: «росодательну убо піщ соділа ангел преподобним отроком» –   ірмос саме це пояснює.IMG_20151206_095849

Себто  ось який з цього висновок: Дух Святий один  і Любов Божа –  одна. Але відповідь на це у кожної душі різна. Тобто різним буде стан людини, яка відповіла Богу «буду»,  але потім не цілком увійшла у Боже буття, а звернулася до того, що не має вічного буття, що не має цінності вічного.  Та душа зрозуміє тоді , що її минуле було все пустим і марним, але вона не зможе собі пробачити свою помилку і не зможе вибачення у Бога через відсутність в собі внутрішнього смирення…

Саме тому нам дається стільки можливостей в цьому житті до цього смирення прийти. Поки ми в тілі. А от коли ми вже не в тілі, а душа з обмеженими можливостями тоді потрібен поштовх ззовні. Молитва рідних з якими ми пов’язані. Може бути таким поштовхом молитва праведника котрий у тебе в роду може бути серед предків чи нащадків.

Жодна із наших справ не пропаде дарма, жодна думка чи діло не пропаде даром. Тому нам дається стільки можливостей в цьому житті до цього смирення прийти в цьому житті.    Люблячий Бог бачив нас, кожного з нас… І навіть хрещення наше – це занурення наше в життя Христове: адже ж після воскресіння Христос для всіх пішов пекло і вивів із пекла всіх хто готовий був вийти за ним.

IMG_20151206_104856      Згадаймо як люди під час потопу сміялися над Ноєм. А Ной з родиною будував ковчега. Бога слухав, а ці сміялися.  А потім прийшов потоп. І кожному з нас апостоли і Господь Сам каже що входження у вічність буде як потоп, себто прийде несподівано. Причому, люди які увійдуть в це всезагальне воскресіння де всі будуть знати все і кожен буде приймати звістку від Самого Творця…

Притча Христова навчає про покликаних на бенкет. Коли хтось прийшов не у святковому одязі, то був немовби незахищеним і нездатним прийняти Боже Слово у серце. Кожен із нас приходить через баню та його (чи її)  одягають в шати блискучо-світлі.  Тобто у причті все відбувається те ж, що у наших душах під час Хрещення. Ми отримуємо світлі одежі (навички та таланти душі)  помазані миром у  священному Таїнстві. І увіходимо до притворів Вічности з диханням вдячності. А  ось та людина яка прийшла по-хамськи, відкинувши турботу Господаря, оминула баню та не надягала цей одяг. У теї душі передусім нахабний дух, їй сказати нічого Господарю гостини. Цар звертається до нього запитує: «Як ти ввійшов сюди без одягу?». А неготовому й нічого мовити у відповідь… Причому, ми навіть не знаємо в якому стані він мовчить.  Може то в соромі, а може в обуренні чи зухвалості мовчить. ..  Ось тоді й поділ подальших стежин для душі: світло та  відрада – або морок і скрегіт зубів.

IMG_20151206_104828В одному з уривків читання Діянь Апостольских ми знаходимо про скрегіт зубів тоді, як архідиякон Стефан  проповідував юдеям про світло Христове. Тоді це був скрегіт зубів од безсилої люті. Ця злість безсила і є пеклом. Рай – коли душа приймає покаяльно все од Бога і не злобиться: «Прости мене, Боже, каюся, поможи мені зрозуміти що, навіщо і для чого»!. А каяття недосконале – це каяття Іуди – кинути гроші геть, причому, піти не до Бога, а у безодню. То відбувається з тими душами, які відчувають докори сумління, але не відкривають при цьому себе Богові, не творять плода гідного покаяння.  Й тоді це просто каяття без плоду. А от істинне покаяння – це є обрітення Бога. Це є і надія, і віра, і любов, і правда, і продовження життя в твердості . Тобто каяття щире щи й  по тім вимагат плодів покаяння, о якых нам свідчит Іоанн Хреститель.  Мало бо каянникови  од усего серця зненавидіты гріхи! Ще тре явно дати собі напрямок чинити зовсім інакше, аніж раніше. Отака вже людина реалізує правдиве сподівання що отримала від Бога відпущення гріхів та своїх падінь – одержує те, що називається чистою одежею  –  незасуджена совість сама собі свідок.  Та людина знову любить Безначального Отця з Єдинородним Сином і Святим Духом. Йому возсилаючи славу во віки віків. Амінь.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *